Офіційний сайт міста Ізюм

137 переглядiв

Історія міста. Історія міста Ізюм

І З Ю М
Історична довідка

Ізюм одне з найстаріших міст Слобідської України мальовничо розкинулось на берегах Сіверського Дінця біля підніжжя легендарної гори Крем’янець (216 м над рівнем моря) в 127 кілометрах на південний схід від Харкова. Місто розташоване на межі лісостепової та степової фізико-географічних зон, у місці переходу середньоруської височини в Донецький кряж. Сьогодні Ізюм є містом обласного значення, центром Ізюмського району. Населення складає близько 47 тисяч чоловік. Через Ізюм проходять дороги міжнародного сполучення: автомобільна траса Київ – Харків – Довжанський та залізнична магістраль на Північний Кавказ.
Вигідне природно-географічне положення зумовило те, що перші поселення з’явилися на території міста і краю ще в сиву давнину – у період мезоліту. Ізюм, розташований на двох бродах, і в подальшому не втратив свого значення. На зміну племенам первісних мисливців і рибалок прийшли народи епохи бронзи, заліза. Стоянка, відкрита в урочищі Бондариха, неподалік від Ізюма, увійшла в більшість наукових видань і дала назву цілій археологічній культурі – Бондарихівській.

Змінюючи один одного, на території Ізюмщини проживали скіфи, сармати, готи, гуни, алани, авари, печеніги, половці. Перші ранньослов’янські поселення з’явилися на території краю у VІ столітті. До нашого часу збереглися кургани, як маяки, розкидані по степах. І сьогодні стоять на горі Крем’янець німі свідки минулих часів – половецькі “кам’яні баби”. Саме з цього часу Ізюмщина стає своєрідним кордоном між землями половців і Київської Русі. Ще задовго до заснування міста на території сучасного Ізюма відбувалися події, які мали велике значення як для нашого регіону, так і для країни в цілому. На думку більшості істориків, саме на території сучасного Ізюма (біля літописної річки Сальниці) у 1111 році відбулася битва одного з найбільш відомих давньоруських князів Володимира Мономаха з половцями. У цій битві давньоруська дружина вщент розбила половецькі війська і, таким чином, на певний час не було загрози набігів половців на землі Київської Русі. Більшість істориків також переконані, що саме на Ізюмщині відбулися відомі події, пов’язані з походом Новгород-Сіверського князя Ігоря в половецькі степи в травні 1185 року. Усі перипетії цього походу поетично описані в “Слові о полку Ігоревім”.
У другій чверті ХІІІ століття після монголо-татарської навали наш край став безлюдним і на довгий час отримав назву “Дике Поле”.

Нові поселення краю розпочалися у ХVІ столітті. Для контролю однієї з найголовніших доріг татарських нападів на території сучасного міста створюються сторожові дозори, а в 70-х роках ХVІІ століття з’являється невелике укріплення – Ізюмський окоп. Датою офіційного заснування міста Ізюм вважається 1681 рік, коли під керівництвом козацького полковника Григорія Донця-Захаржевського була побудована велика фортеця – Ізюм. У документах Розрядного наказу цього року зазначено: “Город Ізюм, а в нем три города: Большой, да Меньшой, да Замок” (ЦГАДА, столбцы Белг. Ст., №1530, л.420). Уже в 1685 році Ізюм стає полковим містом, якому підпорядковувались 13 навколишніх міст та слобід. Завдяки вдалому рельєфу місцевості — фортеця з трьох боків омивалася річкою Сіверський Донець, а з четвертого прикривалася горою Крем’янець — Ізюм став центром краю. Ізюмський козачий полк з 1765 року став гусарським і брав участь у багатьох військових кампаніях: у русько-турецьких війнах, штурмував Очаків, Бендери, Ізмаїл, бився під Бородіним, як переможець увійшов у столицю Франції. В Ізюмі неодноразово бував Петро Перший. Перед Полтавською битвою, переїжджаючи з Азова під Полтаву, цар зупинився в Ізюмі та молився в Ізюмському Преображенському соборі, побудованому в 1684 році. Після перемоги в Полтавській битві він подарував Ізюмському Преображенському собору Напрестольне Євангеліє, видане 1707 року, у срібному з позолотою окладі, яке зберігається в Ізюмському краєзнавчому музеї імені М.В.Сібільова.

У другій половині XVIII століття Ізюм стає повітовим містом, одним з багатолюдних у Слобідській Україні. В Ізюмі поступово розвиваються ремесла та промисловість. У другій половині ХІХ – на початку ХХ століть місто було відоме як одне з найбільших ринків по продажу худоби, вовни, хліба. У місті нараховувалося 24 промислових підприємства та 1079 ремісників різних спеціальностей. Паралельно з промисловістю розвивається культура міста. На початок ХХ століття в Ізюмі працювали приватна бібліотека, трикласне міське училище, Жіноча гімназія, Реальне училище. Завдяки будівництву залізниці, яка сполучала з економічними центрами країни, Ізюм стрімко перетворюється в промислове місто. В архітектурному середовищі забудови Ізюма панівним стилем став класицизм. Незважаючи на майже повну руйнацію міста під час Другої світової війни, до сьогодні збереглися окремі будівлі, які представляють архітектурну та історичну цінність. Вони є визначними пам’ятками історії, культури та архітектури XVII-XIX століть, серед яких Преображенський собор, Хрестовоздвиженська церква, Вознесенський храм, будівлі Реального училища, Жіночої гімназії, Земської управи.
З багатолітньою історією Ізюмщини пов’язані імена багатьох видатних діячів, добре відомих широкому колу громадськості. Серед них Протоієрей А.А. Самборський, перший директор Царськосільського ліцею В.Ф. Малиновський; декабристи А.Є. Розен, В.Д. Вольховський, які довгий час проживали на Ізюмщині і поховані біля села Кам’янка. В Ізюмі народилися і провели дитячі роки видатний український художник С.І.Васильківський, народний художник України В.І. Забашта. З Ізюмщиною пов’язане й життя відомого поета-романтика М.М.Петренка. Наш край – батьківщина поетів Олександрових, батьківщина письменниці Кохановської Н.С., романиста-історика Г.П.Данилевського, професора та заслуженого працівника культури України Д.Я. Шлапака. В Ізюмі провела дитячі роки видатна актриса А.І. Борисоглібська. На сцені Народного дому виступали відомі актори М.Л.Крапивницький, Г.П. Борисоглібська, Є. Тіме.

Початок ХХ століття приніс на Ізюмщину й потрясіння: Перша світова війна, лютневий та жовтневий перевороти, громадянська війна. Загострився соціальний і економічний конфлікт як між населенням Ізюмщини, так і представниками різних партій. Розгортається український визвольний рух, очолюваний Українською партією соціалістів-революціонерів. Центром національного життя Ізюма стало міське відділення Харківського товариства “Просвіта”, метою якого було поширення “громадської і національної свідомості серед українців”. Було створено загін Ізюмського Вільного козацтва. Серед населення проголошуються гасла: “Слава Українській Народній Республіці козаків, робітників і селян”, “Вся влада Українській Центральній Раді”, “Слава Україні”. Делегати V Селянського з’їзду Ізюмщини та Ізюмське повітове земство підтримали українську владу. Лише в лютому 1918 року в Ізюмі була проголошена влада Рад. Але в грудні 1918 у місті відновлена влада УНР. Та вже на початку 1919 року поновили свою владу більшовики. На Ізюмщині почали втілювати в життя Постанову Раднаркому Росії “Про червоний терор”. У червні 1919 року Ізюм захопили денікінці. Була заборонена українська мова, зачинені всі українські заклади. 22 грудня 1919 року Червона армія захоплює Ізюм. З цього часу на Ізюмщині остаточно утверджується радянська влада. Визвольний рух жорстоко знищувався. Боротьба влади з українським повстанським рухом на Ізюмщині тривала до 1923 року.
Поступово, завдяки нелегкій праці, ізюмчани повертали своє місто до мирного життя. Крім відновлювальних робіт мешканці в короткий термін побудували завод оптичного скла, який уже в 1923 році дав першу продукцію. Почалася розробка фосфатних копалень, був збудований деревообробний завод. У місті також велись розробки торфу, охри, вапна. Почала виходити міська газета, відкрито музей, бібліотеку, 12 середніх і неповних середніх шкіл, школу ФЗУ, медичний та сільськогосподарський технікуми.

22 червня 1941 року мирне життя ізюмчан було перерване віроломним нападом на нашу країну нацистської Німеччини. Ізюм довгий час був ареною жорстоких боїв. З жовтня 1941 року через місто протягом семи місяців проходила лінія фронту. Трагічні події розгорнулися в районі Ізюма в травні 1942 року. Після невдалої Харківської наступальної операції в оточення потрапили три армії Південно-Західного фронту. Частині військових з’єднань 9-ї армії вдалося вирватися з оточення, однак війська 57-ї і 6-ї армій, а також оперативна група генерала Л.Бобкіна були практично знищені.
З 23 червня 1942 року по 5 лютого 1943 року наше місто перебувало в окупації. Вранці 5 лютого 1943 року зусиллями 267 стрілецької дивізії 6-ї армії Ізюм звільнили від загарбників. Однак подальший наступ радянських військ був зупинений. Після весняних боїв на правому березі Сіверського Дінця створили плацдарм, на якому війська Червоної Армії стримували нацистів. Командування Вермахту так і не змогло задіяти військо в битві на Курській дузі. Навесні – влітку 1943 року в районі Ізюма розгорнулися жорстокі бої. Після завершення військової операції на Курській дузі, починаються бої за остаточне звільнення Ізюмщини від окупантів. Останній населений пункт нашого краю був звільнений 10 вересня 1943 року.
Хоробро воювали ізюмчани на фронтах Другої світової війни. Груди багатьох прикрасили ордена і медалі. Дванадцять ізюмчан удостоєні звання Героя Радянського Союзу, а А.К.Недбайло – нагороджений цим званням двічі. Світлій пам’яті тих, хто воював на ізюмській землі, збудований величний меморіал на горі Крем’янець. Вже кілька десятиліть у нашому місті існує традиція – кожного вечора 9 Травня на гору Крем’янець із запаленими факелами піднімаються мешканці міста і навколишніх сіл, численні гості Ізюма, щоб віддати шану тим, хто захищав честь і незалежність нашої держави.

У порівнянні з минулими століттями, місто не впізнати в наш час. У другій половині XX століття його архітектура доповнилася новими багатоповерховими житловими масивами, сучасними пам’ятками історії та культури. Ізюмчани по праву пишаються трьома історико-архітектурними будовами: Свято-Преображенським собором, збудованим у 1684 р. у стилі українського бароко, Хрестовоздвиженською (Миколаївською) церквою (1809-1821 рр.) та Свято-Вознесенським кафедральним собором (1819-1826 рр.). У Свято-Вознесенському кафедральному соборі більше 250 років знаходиться ікона Божої Матері Піщанської, до якої приходять люди зі своїми печалями та радостями. Неподалік від храму знаходиться Кириченкова криниця. Сьогодні до неї приїжджають із різних міст України напитися цілющої води прочани та пересічні громадяни. Поряд є невеличка капличка – купальня. За легендою, викупавшись у ній, можна змити гріхи та оздоровитися.
Унікальна колекція пам’яток історії, культури, природи зберігається в Ізюмському краєзнавчому музеї імені М.В.Сібільова, одному з найстаріших музеїв такого профілю на Слобожанщині, заснованому в 1920 році. Фонди музею постійно поповнюються і вивчаються. Напрестольне Євангеліє в срібному з позолотою окладі – дарунок Петра Першого Ізюмському Преображенському собору, видання 1707 року, чудова нумізматична колекція, в якій досить багато рідкісних монет. Археологічна колекція, в яку входять експонати з колекції М.В.Сібільова, живописні твори: етюди С.І.Васильківського, картини М.Федорова, В.Забашти, Ф.Коган, І.Плисса завжди привертають увагу відвідувачів музею. Втілена в музейних скарбах духовність єднає минуле і сьогодення, традиції і сучасність.

Не перерветься зв’язок часу, який з’єднав історію міста та історію України в єдине полотно. Надбаний століттями безцінний досвід: економічний, творчий і, безумовно, людський потенціал – дозволяють дивитися в європейське майбутнє Ізюма з вірою та надією.