Офіційний сайт міста Ізюм

1 688 переглядiв

Історія міста

І З Ю М
Історична довідка

       Ізюм – одне з найстаріших міст Слобожанщини, засноване , на думку фахівців, у середині 70-х років ХVІІ століття (довідка інституту Історії АН УРСР). Однак на сьогодні, ми маємо документальні свідчення про те, що наше місто засноване у 1681 році. В документах Розрядного приказу за цей рік сказано: “Город Ізюм, а в нем три города: Большой, да Меньшой, да Замок” (ЦГАДА, столбцы Белг. Ст., №1530, л.420).

     Сьогодні Ізюм є містом обласного підпорядкування, центром району. Місто мальовничо розкинулось на обох берегах ріки Сіверський Донець на відстані 127 км від Харкова. Населення міста складає близько 54 тисяч чоловік. Через Ізюм проходить автотраса Київ – Должанський, а також залізнична лінія, яка з’єднує обласний центр з Донбасом.

     Вигідне природно-географічне положення Ізюмщини зумовило те, що перші поселення з’явилися на території краю ще в сиву давнину – в період мезоліту. Ізюм розташований на двох бродах і в подальшому не втратив свого значення. На зміну племенам первісних мисливців і рибалок прийшли народи епохи бронзи, заліза. Стоянка, відкрита в урочищі Бондариха неподалік від Ізюма, ввійшла в більшість наукових видань і дала назву цілій археологічній культурі – бондарихівскій.

       Змінюючи один другого на території Ізюмщини проживали скіфи, сармати, готи, гуни, алани, авари, печеніги, половці. До нашого часу збереглися кургани, як маяки розкидані по степах. І зараз стоять на горі Крем’янець німі свідки минулих часів – половецькі “кам’яні баби”.

       Перші ранньослов’янські поселення з’явилися на території краю у VІ столітті. Саме з цього часу Ізюмщина стає своєрідним кордоном між землями половців і русичів.

       Ще задовго до заснування міста на території сучасної Ізюмщини відбувалися події, які мали велике значення як для нашого регіону, так і для країни в цілому. На думку більшості істориків, саме на території сучасного Ізюма (біля літописної річки Сальниці) у 1111 році відбулася битва одного з найбільш відомих давньоруських князів Володимира Мономаха з половцями. У цій битві давньоруська дружина наголову розбила війська кочівників і, таким чином, на певний час була усунута загроза набігів половців на давньоруські землі. Більшість істориків також переконані, що саме на Ізюмщині відбулися відомі події, пов’язані з походом Новгород-Сіверського князя Ігоря у половецькі степи у травні 1185 року. Всі перипетії цього походу поетично описані у “Слові о полку Ігоревім”.

       У другій чверті ХІІІ століття після монголо-татарської навали наш край обезлюдів і на довгий час отримав назву “дикого поля”.

       Нове заселення краю відбувається у ХVІ столітті. Датою офіційного заснування міста Ізюма вважається 1681 рік. У 2011 р. наше місто відзначило своє 330-річчя.

     Історія Ізюма, власне як міста, починається з 1681 року, коли силами харківських козаків під керівництвом полковника Григорія Донець-Захаржевського була збудована велика фортеця – ІЗЮМ. Вдалий рельєф місцевості – місто було побудовано біля підніжжя гори Крем’янець, що омивається Дінцем з трьох боків, – послужив швидкому перетворенню Ізюма в центр краю. В 1685 році Ізюм стає полковим містом – центром Ізюмського слобідського козачого полку, якому підпорядковувались 13 навколишніх міст та слобод. Ізюмський козачий полк, з 1765 року – гусарський, приймав участь майже у всіх військових кампаніях, які проводила російська держава: в русько-турецьких війнах, штурмував Очаків, Бендери, Ізмаїл, бився під Бородіним, вступав переможцем у столицю Франції. В Ізюмі неодноразово бував Петро Перший. На знак перемоги у Полтавській битві він подарував Ізюмському Преображенському собору (побудований у 1684 році) Напрестольне Євангеліє в срібному з позолотою окладі, яке і досі зберігається в Ізюмському краєзнавчому музеї.

     Перетворення Ізюма в полковий центр сприяло подальшому розвитку міста і на початку ХVІІІ століття навколо фортеці почали виникати пригородні слободи, які тоді називали форштоками. Так виникли Піски, Попівка, Гончарівка та інші, що згодом злилися з містом, зберігши свої назви до нашого часу. Розвитку міста сприяло і те , що воно стояло на торговому шляху з Слобожанщини на Дон.

       На початку ХVІІІ століття Ізюм вважався найбагатолюднішим містом Слобідської України.

   З багатолітньою історією Ізюмщини пов’язані імена багатьох видатних діячів, добре відомих широкому колу громадськості. До них належить просвітитель-демократ, перший директор Царськосільського ліцею В.Ф.Малиновський, декабристи А.Розен і В.Вольховський, які довгий час проживали на Ізюмщині і поховані біля села Кам’янка. В Ізюмі народився і провів дитячі роки видатний український художник С.І.Васильківський.З Ізюмщиною пов’язане і життя відомого поета-романтика М.М.Петренка. Наш край – батьківщина поетів батька і сина Олександрових, письменниці Кохановської Н.С., романиста-історика Г.П.Данилевського. В Ізюмі провела дитячі роки видатна актриса А.І. Борисоглібська. В другій половині Х1Х століття в Ізюмі був створений театр, на сцені якого виступав відомий актор М.Л.Крапивницький.

       В архітектурному середовищі забудови міського центру Ізюма панівним стилем став класицизм. Збереглася низка будівель, що представляють архітектурну та історичну цінність. Неповторні місця Ізюмщини – чарівна природа, річки, озера, ліси – упродовж поколінь служили благодатним матеріалом для художників, письменників, поетів.

     У другій половині ХІХ – на початку ХХ століть Ізюм був відомий, як один із значних ринків по продажу худоби, вовни, хліба. В місті нараховувалося 24 промислових підприємства та 1079 ремісників різних спеціальностей.

       Паралельно з промисловістю відбувається і культурний розвиток міста. На кінець ХІХ століття в Ізюмі працював театр, приватна бібліотека, трикласне міське училище, жіноча гімназія, реальне училище.

       Новий поштовх розвитку промисловості в Ізюмі дало прокладення в 1910 році залізничної лінії, яка зв’язала місто з Харковом та Донбасом.

       Але початок ХХ століття приніс на Ізюмщину й потрясіння – перша світова війна, дві революції, громадянська війна.

       В лютому 1918 року в Ізюмі була проголошена влада Рад. Але громадянська війна перешкодила мирному життю міста. Територія краю двічі піддається окупації: спочатку німецькими військами, а потім частинами армії Денікіна. Радянська влада була відновлена в місті у грудні 1919 року, але ще до 1922 року тривала боротьба з бандитськими формуваннями противників нової влади.

   Поступово нелегкою працею ізюмчани повертали своє місто до мирного життя. Вже до 1922 року з економічною розрухою було покінчено. За успішну господарчу роботу Президіум Всеукраїнського центрального виконавчого комітету 15 березня 1922 року нагородив Ізюмський повіт орденом Трудового Червоного Прапора.

     Крім відновлювальних робіт ізюмчани в короткий термін побудували завод оптичного скла, який уже в 1923 році дав першу продукцію. Почалася розробка фосфатних копалень, був збудований деревообробний завод. В місті також велись розробки торфу, охри, вапна. Почала виходити міська газета, було відкрито музей, бібліотеку. Для навчання було відкрито 12 середніх і неповних середніх шкіл, школа ФЗУ, медичний та сільськогосподарський технікуми.

       22 червня 1941 року мирне життя ізюмчан було перерване віроломним нападом на нашу країну фашистської Німеччини. Ізюм довгий час був ареною жорстоких боїв. З жовтня 1941 року через місто протягом семи місяців проходила лінія фронту. Трагічні події розгорнулися в районі Ізюма в травні 1942 року. Після невдалої Харківської наступальної операції в оточення потрапили три армії Південно-Західного фронту. Частині військових з’єднань 9-ї армії вдалося вирватися з оточення, однак війська 57-ї і 6-ї армій, а також оперативна група генерала Л.Бобкіна були практично знищені. Долю своїх солдат у травневих боях розділили і командуючі цих армій.

       З 23 червня 1942 року по 5 лютого 1943 року наше місто перебувало в окупації. Вранці 5 лютого 1943 року зусиллями 267 стрілецької дивізії 6-ї армії Ізюм був звільнений від фашистських загарбників. Однак подальший наступ радянських військ був зупинений. Після весняних боїв на правому березі Сіверського Дінця був створений плацдарм, на якому війська Червоної Армії сковували фашистські війська, які командування Вермахту так і не змогло задіяти у битві на Курській дузі. Навесні – влітку 1943 року в районі Ізюма розгорнулися жорстокі бої, в одному з яких загинув командуючий бронетанковими військами Південно-Західного фронту генерал-лейтенант П.В.Волох. Після завершення військової операції на Курщині, починаються бої за остаточне звільнення Ізюмщини від окупантів. Останній населений пункт нашого краю був звільнений 10 вересня 1943 року.

       Хоробро воювали ізюмчани на фронтах Великої Вітчизняної війни. Груди багатьох прикрасили ордена і медалі. Дванадцять ізюмчан удостоєні звання Героя Радянського Союзу, а А.К.Недбайло удостоєний цього звання двічі. Ізюмчани свято шанують ветеранів війни, завжди пам’ятають про полеглих воїнів-визволителів. Світлій пам’яті тих, хто воював на ізюмській землі, присвячений величний меморіал на горі Крем’янець. Площа меморіалу 7,5 гектарів. На його території знаходиться пам’ятник “Скорботна мати” та могила Невідомого солдата. На центральній алеї, яка веде до меморіалу, встановлена військова техніка періоду Великої Вітчизняної війни. Вінцем меморіалу є площа Пам’яті. Тут, біля Вічного вогню, проходять найбільш урочисті міські свята. Меморіальний комплекс на горі Крем’янець споруджений у 1985 році до 40-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні.

       Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 травня 1985 року місто Ізюм нагороджено орденом Вітчизняної війни І ступеню.

      Вже кілька десятиліть у нашому місті існує хвилююча традиція – кожного вечора 9 Травня у день святкування річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні на гору Крем’янець із запаленими факелами піднімаються жителі міста і навколишніх сіл, численні гості Ізюма, щоб віддати шану тим, хто захищав честь і незалежність нашої держави, хто чотири довгих роки йшов до Перемоги. Ідуть дорослі і діти, ветерани війни і ті, хто знає про неї тільки з підручників історії та розповідей батьків, дідусів і бабусь. Грандіозне сходження завершується на центральній площі Меморіалу – Площі Пам’яті святковим феєрверком. Цього дня до нашого міста приїздить велика кількість гостей. Вони беруть участь у святкових заходах, які цього дня відбуваються в Ізюмі, а ввечері разом з ізюмчанами стають учасниками грандіозної факельної ходи.

      Місто з більш ніж трьохсотвіковою історією дуже змінилося в останній час. Тут виросли сучасні будівлі, житлові масиви. Ізюмчани по праву пишаються трьома історико – архітектурними будовами: Свято-Преображенським собором (збудованим у 1684 р. у стилі українського бароко), Хрестовоздвиженською ( Миколаївською) церквою (1809-1821 рр.) та Свято – Вознесенським кафедральним собором(1819-1826 рр.).

       У Свято-Вознесенському кафедральному соборі більше 250 років знаходиться ікона Божої Матері Піщанської, до якої і досі приходять люди зі своїми бідами та печалями. Неподалік від храму знаходиться Кириченкова криниця. Сьогодні до неї приїжджають з різних міст України скуштувати цілющої води прочани та пересічні громадяни. Поряд є невеличка капличка – купальня. За легендою, викупавшись в ній, можна змити гріхи та набратися здоров’я.

       Однією з найвизначніших подій 2006 р. стало відкриття до Дня міста трьох виставкових залів краєзнавчого музею, який є невичерпним джерелом виховання любові до історії рідного краю, але упродовж майже 15 років не працював через потребу у капітальному ремонті. Завдяки фінансуванню з місцевого бюджету став можливий ремонт трьох виставкових залів, сходів музею, встановлення системи протипожежної та охоронної сигналізації. Ізюмський краєзнавчий музей – один з найкращих і найвидатніший за цінністю колекції музеїв Харківщини, яку започаткував у 1914 році вчений-археолог М.В.Сібільов.

      На сьогодні в музеї представлені історична та картинна виставки, виставка декоративно-прикладного мистецтва. Одинадцятитисячний фонд музею має живописні твори С.І.Васильківського, М.Федорова, В.Забашти, Ф.Коган, нумізматичну колекцію рідкісних монет. За останній час повернуто більшу частину експонатів, відданих на реставрацію до міст Харкова та Львова. Найбільш значущий з повернутих експонатів – Напрестольне Євангеліє (видання 1707 року), дароване місту Петром І, яке тривалий час знаходилось на реставрації у Львові.

       Постійно проводяться екскурсії для молоді, груп школярів та мешканців міста . Популярні екскурсії по місту з оглядом найвидатніших місць.

       Через місто проходять дороги міжнародного сполучення: автомобільна дорога Київ – Харків – Довжанський та залізнична магістраль Москва-Північний Кавказ.

     На території міста знаходяться родовища корисних копалин: фосфоритів, вапняку, будівельних пісків, вохристих глин, цегляної сировини. На території Ізюмщини розташовані річки Оскіл та Сіверський Донець – головна водна артерія Східної України, у 10 км від міста знаходиться Червонооскільське водосховище. На його берегах збудовано бази відпочинку, оздоровчі табори для дітей, облаштовано місця для туризму, рибалки та полювання. В Ізюмському районі виділено 10 природо-заповідних об’єктів, шість з яких знаходяться на території Ізюмського лісгоспу. Хвойні ліси навкруг міста є чудовим місцем для відпочинку і “тихого полювання ” – збирання грибів.

       Ніхто і ніщо не зможе убити особливу атмосферу і силу духу, які 330 років тому на цій землі заклали славні ізюмські гусари й козаки, а потім підхопили всі, хто будував і піднімав Ізюм. Не перерветься зв’язок часу, який з’єднав місто і історію країні в єдине полотно. Але безцінний досвід, надбаний за століття, економічний, творчий і,безумовно, людський потенціал дозволяють дивитися в майбутнє Ізюма з вірою та надією.