Офіційний сайт міста Ізюм

165 переглядiв

Захиснику Києва від більшовиків

Євген Михайлович Коновалець (14 червня 1891, с. Зашків, нині Жовківський районЛьвівщина —23 травня 1938РоттердамНідерланди) — полковник Армії УНР, командант УВО, голова Проводу українських націоналістів (1927), перший голова ОУН (з 1929), один із ідеологів українського націоналізму.

Народився у вчительській родині. Внук о. Михайла Коновальця (1824—4.3.1887, Зашків), який у 1858—1887 роках був парохом рідного села Евгена. Небіж парохів: Страдча — о. Ореста, Малехова — о. Володимира Коновальців.

Закінчив народну школу в рідному селі. У 1901—1909 роках навчався у Львівській академічній гімназії. З 1909-го вивчав право на правничому факультеті Львівського університету.

Із студентських років вів активну громадсько-політичну діяльність. У 1910 брав участь у боротьбі студентства за український університет у Львові, під час якої від рук польського шовініста загинув Адам Коцко.

З 1912 року — секретар львівської філії «Просвіти», тісно співпрацював з друкованим органом організації — місячником «Письмо з Просвіти», був членом «Академічної громади».

Від 1913-го, як один з лідерів українського студентського руху, обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу, де належав до національно-демократичної секції. Незабаром став членом Української Національно-Демократичної Партії. У 1913 р. входив до «Тіснішого народного комітету» УНДП (голова Кость Левицький), на засіданнях якого провідні галицькі політики обговорювали і приймали рішення з найактуальніших питань українського політичного життя в Австро-Угорщині.

Найбільший вплив на молодого Коновальця мали один з розбудовників«Соколу» Іван Боберський, акт Мирослава Січинського та знайомство з наддніпрянською еміґрацією (особливо з Дмитром Донцовим).

На початку Першої світової війни 2 серпня 1914-го мобілізований до австрійської армії (19 полк Крайової оборони (ландверуЛьвова (нім. k.k. Landwehr Infanterie Regiment «Lemberg» Nr. 19). В червні 1915-го, під час боїв на Маківці, потрапив у російський полон. У 1915 — початку 1916-го перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру (між Царицином і Астраханню), а з кінця 1916 — у таборі в Царицині.

Після Лютневої революції в Росії Коновалець разом з галицькими старшинами з табору в Дубовці (неподалік Царицина) Андрієм МельникомІваном ЧмолоюРоманом СушкомВасилем КучабськимМихайлом МатчакомФедем Черником розгорнули широку організаційну і пропагандистську роботу серед полонених-українців.

Приблизно наприкінці липня 1917 приїжджає до Києва. Появу в столиці починає з вступу до Галицько-Буковинського комітету (ГБК) допомоги жертвам війни і популяризації в середовищі ЦР та УГВК ідеї створення окремої військової одиниці. Діяльність у місті проводить під псевдонімом Є. Блавацький. Вперше під своїм прізвищем згадується 28 грудня 1917 р. в протоколі засідання Галицько-Буковинського комітету.

У жовтні-листопаді 1917 рр. Коновалець спільно з Романом Дашкевичем та іншими членами ГБК сформували Галицько-буковинський курінь січових стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії УНР.

У січні 1918 р. після проведення реорганізації Коновальця обрано командиром Куреня Січових Стрільців. У кінці січня — на початку лютого 1918 р. ці частини разом зГайдамацьким кошем відзначились у ході протидії січневому заколоту та у боях проти більшовицьких військ (в тому числі окупаційних російських) на підступах до міста. 1—2 березня 1918 стрілецькі частини спільно з Запорізьким Корпусом і Гайдамацьким кошем визволили від більшовиків Київ.

З приходом до влади гетьмана Скоропадського полк Січових Стрільців 1 травня 1918 р. на вимогу німецького командування роззброїли та розформували. Євген Коновалець, залишившись у місті, разом з кількома старшинами здійснював організаційні заходи щодо створення нової стрілецької частини.

В кінці серпня 1918 р. Коновалець отримав від П. Скоропадського дозвіл на формування Окремого Загону Січових Стрільців з осідком у Білій Церкві. На початку листопада через Дмитра Дорошенка, а згодом і особисто, вів переговори з гетьманом про умови надання національно-демократичними силами (у тому числі Січовими Стрільцями) підтримки гетьманському уряду та наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. Після підписання Скоропадським договору про федерацію СС підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади гетьманського режиму та приєднались до військ Директорії в Мотовилівському бою.

Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканської армії. В 1918—1919 керував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких і денікінських військ. Був одним з довірених союзників Петлюри, після сепаратного Зятківського договору УГА з білогвардійцями включно. Однак склав повноваження після укладення Симоном Петлюрою союзу з Пілсудським.

Після прийняття 6 грудня 1919 р. на нараді Головного отамана з представниками уряду та військовими керівниками УНР рішення про розформування українських регулярних частин[Джерело?] Коновалець видав наказ про самодемобілізацію підрозділів Січових Стрільців.

У листопаді 1919 р. Коновалець потрапив до табору для полонених у Луцьку. Навесні 1920 р., звільнившись з ув’язнення, перебрався в Чехо-Словаччину. Намагався у порозумінні з Симоном Петлюроюорганізувати з інтернованих бійців УГА, що перебували в Чехословаччині, і українських полонених з таборів у Італії військове формування та робив спроби організувати збройне підпілля на окупованих українських землях.

Поразка національно-визвольних змагань 1917—1921 рр. та чотиристороння окупація України спонукали Коновальця до пошуку нових методів боротьби занезалежність України. В цих обставинах у липні 1920-го здійснює заходи щодо створення принципово нової організації, яка б в умовах підпілля могла ефективно боротися проти окупаційних режимів. У серпні 1920 р. за безпосередньої участі Коновальця створено Українську Військову Організацію (УВО).

20 липня 1921 р. Коновалець повернувся до Львова і очолив Начальну Команду УВО. Був активним противником Другого Зимового походу Армії УНР, вважаючи його безперспективним.

Із грудня 1922-го року був змушений мешкати в еміграції у Чехо-Словаччині, НімеччиніШвейцарії та Італії.

У листопаді 1927-го за його ініціативи на одній з нарад УВО було вирішено створити єдину революційно-політичну організацію, діяльність якої ґрунтувалася б на націоналістичній ідеології та поширювалась на всі українські землі. 28 січня — 3 лютого 1929 на конгресі у Відні було створено Організацію українських націоналістів (ОУН), головою проводу якої обрали Коновальця.

Наприкінці 1920-x — на початку 1930-х рр. Коновалець, організаційно зміцнивши УВО і ОУН, установив контакти з політичними колами Німеччини, Великої БританіїЛитвиІспанії, Італії та організував українські політично-інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. Здійснив ряд заходів, внаслідок яких були створені осередки ОУН або споріднених організацій у ФранціїБельгіїКанадіМаньчжурії. За його безпосередньою участю в Америцібули засновані Громади українських стрільців, що поклали початок Організації Державного Відродження України в США і Українському Національному Об’єднанню в Канаді. З метою підготовки до майбутньої збройної боротьби за незалежність України за дорученням Коновальця було сформовано військовий штаб та укомплектовано школи з підготовки старшинських кадрів для української армії в Польщі, Чехо-Словаччині, Австрії.

Діяльність Коновальця з розбудови ОУН, намагання поставити українське питання у Лізі Націй, постійні заходи з налагодження націоналістичного підпілля в УРСР викликали занепокоєння у більшовицького керівництва в Москві.

Протягом 1920-х років відбулося декілька замахів на Євгена Коновальця. Їх намагалися здійснити різні агенти радянських спецслужб. 1933-го розпочалася реалізація останньої операції з убивства Провідника під кодовою назвою «Ставка», яку розробляли у Москві під особистим наглядом Йосипа Сталіна. Виконавцем замаху став агент радянської служби зовнішньої розвідки Павло Судоплатов.

Про спецоперацію інформували особисто Сталіна. У листопаді 1937-го Судоплатова прийняв Йосиф Джугашвілі й поставив задачу розробити план «нейтралізації» керівництва ОУН. За тиждень у КремліСудоплатов доповів план Сталіну, керівнику НКВС Єжову та голові ЦВК УРСР Петровському. Останній заявив, що Коновальцю заочно винесено смертний вирок.

23 травня 1938 р. Коновалець був убитий у Роттердамі в результаті цієї спецоперації. Вбивство Коновальця виконав Павло Судоплатов (пізніше — керівник розвідувально-диверсійного управління НКВССРСР, генерал КДБ). Він зумів увійти в довіру до Коновальця, який вірив в існування в СРСР міцного підпілля. Це «нелегальне угрупування» й презентував, згідно з «легендою», Судоплатов під псевдонімом «Павлусь Валюх».

23 травня 1938 р. Павло Судоплатов передав у Роттердамі в кафе готелі «Атланта» вибухівку, замасковану під коробку цукерок з українським орнаментом[5] як подарунок «від друзів». Після того як коробка була перевернута у горизонтальне положення, вона вибухнула.

Поховано Євгена Коновальця на цвинтарі Кросвейк.

Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/Коновалець_Євген_Михайлович