Ізюм завжди був, є і буде українським, – Марина Коловоротна

Головна спеціалістка управління культури Ізюмської міської ради Марина Коловоротна, також є активною організаторкою і учасницею міських заходів – розповідає про Ізюм та про війну.

Як ви можете схарактеризувати ситуацію в Ізюмській громаді в сфері культури від часу останніх виборів до початку війни?

Заклади культури відчували підтримку з боку влади: в приміщеннях нарешті масово робили ремонти, проводили багато заходів. Ізюмська влада сприяла розвитку культури, її представники завжди брали участь у всіх культурних подіях. Було багато заходів патріотичного спрямування, завжди відзначали День вишиванки, День прапора, День незалежності, День пам’яті Героїв Небесної Сотні, День Соборності України тощо.

Ніякого тиску на культуру в місті Ізюмі з боку влади впродовж останніх понад десяти років не було. Ми завжди продуктивно співпрацювали з міською владою, представники якої абсолютно патріотичні. Були окремі проросійські депутати від ОПЗЖ, але на культуру загалом вони не впливали.

Як ви можете прокоментувати доволі розрекламовану в соцмережах заяву місцевого активіста про його невдоволення ізюмською владою і про повну відсутність в Ізюмі культурних заходів?

Цей «активіст» не жив в Ізюмі, не відвідував ані культурних заходів, ані масштабних міських свят, оскільки був студентом а згодом аспірантом столичного університету.

Його заява про те, що в нашому краєзнавчому музей нічого немає, крім Євангелія, подарованого Петром І, також нічого, крім обурення, викликати не може. В музеї він також не був, або старанно це приховує.

Наш музей завжди проводив значну роботу, брав участь у загальноміських заходах, готував виставки, екскурсії. Там зберігається багато експонатів, відомих далеко за межами Ізюма.

Тобто такі заяви або маніпулятивні, або просто вигадані.

Якою була ситуація в Ізюмі на початку війни? З якими ініціативами виступила міська влада перед війною і в її перші дні?

Про початок війни я дізналася від сестри, яка зателефонувала о 5 ранку 24 лютого з Харкова. На той час в Ізюмі ще було тихо. Я продовжувала ходити на роботу, наше управління проводило репетиції до свята 8 березня і планувало участь у фестивалі. Але 27 чи 28 лютого в сусідній будинок влучив снаряд, ми почали спускатися в підвал. Моя сім’я жила на вулиці Капітана Орлова, навпроти гори Кремʼянець.

Першого березня я провела останній день на роботі. В ніч з першого на друге березні окупанти почали бомбардування міста, постраждала будівля кінотеатру «Спартак», де розташовувалося наше управління. Також були влучання ворожих снарядів і бомб біля виконкому, супермаркету «Полюшко». Більше на роботу ми не виходили, перебували в підвалах. Почало зникати світло, вода і газ. У підвалі було дуже холодно і страшно. Дитина спала на руках і плакала. Спогади у всіх приблизно однакові.

Мешканці міста були дуже налякані, ніхто не вірив, що це відбувається насправді. Сподівалися, що це якась помилка і скоро все припиниться. Ніхто не вірив у повномасштабну війну.

Чи були в перші дні війни оповіщення і інструкції від місцевої влади?

Регулярно оновлювалася інформація у місцевих групах на фейсбук. Були регулярні повідомлення від мера Валерія Марченка та його заступника Володимира Мацокіна, навіть називали ймовірний час між бомбардуваннями.

Сайт Ізюма не працював вже з ночі 24 лютого через потужну хакерську атаку, тому вся інформаційна робота велася через фейсбук-спільноти. Поки ще був інтернет, там ми дізнавалися новини, попередження щодо дотримання вимог безпеки тощо.

Як ви виїхали з міста?

Нам вдалося виїхати ще до окупації міста. Це було 6 березня. Ніч була страшною, день також: не було світла, газу, води, були постійні обстріли.

Буквально за 15 хвилин ми зібрали якісь речі в машину і виїхали в бік Слов’янська. 7 та 8 березня з Ізюма міська влада організувала евакуацію. Потім виїзд став дуже небезпечний, коридорів ворог не давав.

Наша родина, як і багато ізюмчан, сподівалися, що виїжджаємо на 2–3 дні і скоро повернемося додому. Але вже майже п’ять місяців ми вимушені переселенці.

Що побажаєте на завершення розмови?

Хочу побажати всім перемоги над ворогом, а ізюмчанам скорішого повернення додому. Ізюм завжди був, є і буде українським містом. І ми туди повернемося, відбудуємо, будемо там щасливі. Там зростатимуть наші діти, і всі будемо працювати на Україну і наше майбутнє.

Посилання на статтю: https://gromada.group/news/statti/17083-izyum-zavzhdi-buv-ye-i-bude-ukrayinskim-marina-kolovorotna